Володимир БIЛКЕЙ

Ще декiлька десяткiв рокiв тому, коли на дорозi серед такого одноманiтного й нудного потоку "Москвичiв", "Жигулiв", "Запорожцiв" траплявся незвичноi форми лiмузин iз iноземними номерами, ми, як зачарованi, з вiдкримими ротами проводжали його очима. А коли таке "диво" ще й на узбiччi зупинялося, то його з усiх бокiв обступали дiтлахи й дорослi, мацали, зазирали у вiкна, цмокали язиками, а водiй i пасажири сприймалися на зразок космонавтiв. Нинi, коли через те закордонне добро на колесах уже навiть дорогу не перейдеш, нi-нi, та й трапиться iнколи стара-престара "шкапа", як отi горбатi "Москвич", "Запорожець" або "Победа". Сьогоднi об'ектом цiкавостi стають саме вони. Адже де ще побачиш цей антикварiат, окрiм мосфiльмiвського кiно 40-50-х рокiв? Нашi люди, кому за 60, колись i самi каталися на таких. Тож i защемить серце за своiм дитинством, молодiстю.
"Победа", якою нинi кермуе наш земляк-бориспiлець Олександр Перегуда, старша за нього на 13 рокiв, i iй уже пiшов 52-й рiк. Але вона не одна з його незвичайного автопарку на околицi мiста. У дворi Сашка взагалi цiлий парад "Побед": там стоять ще двi такi:
Витерши руки вiд мастила, хазяiн запрошуе мене до салону однiеi з них, виймае рiзноманiтну лiтературу i знайомить iз iсторiею:
На "Победi" по радянському бездорiжжю
- Бiографiя моделi "ГАЗ-20" досить незвичайна. Вона народжувалася, коли радянськi конструктори й iнженери добряче вивчили кожен гвинтик трофейних нiмецьких та iнших европейських, а також американських машин. Перший зразок легковика було виготовлено у листопадi 1944 року на Горьковському автозаводi iменi Молотова. На оглядi нових автомобiлiв 19 червня 1945 року в Кремлi Сталiн досить скептично, без особливого ентузiазму, сприйняв дiтище конструкторiв Лiпгарта i Кучумова, вiдзначивши, що воно занадто багато з'iдае бензину. Творцi автоновинки пообiцяли доопрацювати модель, а директор заводу Лоскутов звернувся до вождя з проханням закрiпити за нею назву "Победа". У вiдповiдь Сталiн буркнув: "Не велiка победа, но пусть будет "Победа".
Першу партiю нових машин завод зiбрав 28 червня 1946 року. Сталiну знову показали машину, але вже не експериментального зразка, а серiйного. Виробництво "ГАЗ-20", яке велося у невеликiй кiлькостi, було призупинено в жовтнi 1948 року. Експлуатацiя цих машин виявила багато конструкторських i технологiчних недоробок, головною причиною яких вважали те, що освоення серiйного виробництва "ГАЗ-20" вiдбувалося у дуже стислi термiни: всього за 20 мiсяцiв. Виробництво автомобiля уже в модернiзованому виглядi поновилося в кiнцi 1949 року. За 12 з половиною рокiв iз конвеера зiйшло 235 999 "Побед".
За радянською лiцензiею у 1951 роцi розпочався випуск "ГАЗ-20" у Польщi. Там цiй машинi було присвоено назву "Варшава", i за 23 роки iх було випущено 253 тисячi.
Для автолюбителiв, думаеться, буде цiкавою характеристика машини того часу.
У салонi "ГАЗ-20" вiльно могли розмiститися п'ять осiб. При масi 1460 кiлограмiв найвищою швидкiстю автомобiя було 105 кiлометрiв на годину, розгiн iз мiсця до 100 кiлометрiв на годину тривав 46 секунд. А затрати пального - 11 лiтрiв на 100 кiлометрiв. Чотирьохцилiндровий нижньоклапанний двигун робочим об'емом 2111 кубiчних сантиметрiв мав потужнiсть 50 кiнських сил.
"Победа" з успiхом експонувалася на мiжнародних виставках та ярмарках i експортувалася не тiльки у соцкраiни, але й на захiдний ринок, зокрема до Фiнляндii та Бельгii. Англiйський журнал "Мотор", даючи оцiнку машинi, вiдзначав: "Це автомобiль винятково росiйський: i його найбiльша перевага - це здатнiсть iздити на будь-яких дорогах: На "Победе" не треба боятися швидкоi iзди поганими дорогами, навiть тодi, коли машина повнiстю завантажена." Для Росii, яка славилася на весь свiт своiм бездорiжжям, "Победа" була саме тим, що треба.
Чому вередував Сталiн?
Олександр Перегуда - людина з чистими, далекими вiд типового "жлобського" обивательства, помислами. Загорiвся iдеею вiдтворити частинку нашоi iсторii три роки тому, добре усвiдомлюючи, що нiякоi матерiальноi вигоди вiд ii втiлення у життя не матиме. Сам собi пророкував лише клопiт i збитки. Але радiсть душi, творчостi, успiху на шляху до поставленоi мети для нього е цiннiшою за потреби живота i комфорту. Себе вiн називае шофером-професiоналом з 22-рiчним стажем, дрiбним пiдприемцем iз числа скромних i бiдних. У Борисполi вiдомий як знавець i неперевершений майстер авторемонтноi справи. Саме це й допомогло йому реанiмувати старезнi раритетнi автоекземпляри пiд назвою "Победа".
- Першу "тачку" я придбав за 300 у. о. в одного знайомого в Киевi. Хоча й зi скрипом, однак до Борисполя доiхав. Уклав у свою першу "Победу" "душу й тiло", - розповiдае Олександр. - Рiзне залiзяччя, яке годилося для машини, вишукував скрiзь, навiть на пунктах прийому металобрухту викуповував.
Лише зовнi моя "Победа" е точнiсiнько такою, як у старi часи. А от двигун поставив вiд "Волги". Як не крути, а в тому, що ii рiдний мотор з'iдае занадто багато бензину, з товаришем Сталiним я згоден. Ще я вичитав, що вождь сказав, що, мовляв, "Победа" мiцна, але маленька. Так, вона справдi мiцна. Товщина листа на крилi сягае понад 1,5 мiлiметра. А це дуже важливо. Бо зараз дуже багато неуважних водiiв. I якби (тьху-тьху) довелося б "поцiлуватися" з якоюсь машиною, то в "молодоi" iномарки залишилася б глибока вм'ятина, а цiй "бабусi" - хiба що фарбу подерло б. Я в нiй почуваюся, як у танку. Ця машина для таких дивакiв, як я.
А ще "вiдкатав" декiлька весiль. Нинi бачити молодят у "Мерседесi" - це досить буденно. Е чимало таких, якi хочуть, щоб цей день запам'ятався чимось неординарним, оригiнальним. Отож i надають перевагу отакому антикварiату, як моi "Победи". А дехто вже й на кiннi брички пересiдае.
- А оцi, ще двi "Победи", звiдки i навiщо?
- За копiйки купив як нерухомiсть у Борисполi. Закiнчу працювати з першою машиною, думаю, поставлю на колеса i ii "сестер". Головне - двигуни для них е.
- Цiкаво. Може бути так, що у твоему дворi з'явиться чи не единий у свiтi приватний автопарк "Побед"? Так i до книги Гiннеса можна "заiхати".
- Боюся, що не дуже скоро це буде. Кастрофiчно не вистачае коштiв, нiхто не допомагае. Сподiваюся на краще майбутне, бо син Женя пiдростае, йому вже 15.
- Як сприймають цю машину "даiшники"?
- Чудово. Мене всi знають. Техогляд проходжу бездоганно. Хлопцi з цiкавiстю i повагою ставляться до мене й моеi "Победи", хоча "поблажок" нiяких.
Старшi чоловiки, якi колись працювали на цих машинах, iз задоволенням дiляться досвiдом. Прислухаюся до iхнiх цiнних порад. Коли iду вулицями - всi люди задивляються, а душа моя радiе. Хтозна, скiльки оця "Победа" пройшла до мене, а я вже наiздив нею понад 100 тисяч кiлометрiв. Був i в Черкасах, i ще далi. Добре, що в Борисполi е ще два власники "Побед". Iнколи спiлкуемося, адже маемо вспiльнi iнтереси.
До перемоги на "Победi"
Е в Олександра Перегуди особлива гордiсть за свою "Победу".
- Це унiкальна машина. Вона пам'ятае часи сталiнщини, дожила до сьогоднiшнiх iсторичних днiв i навiть була активною учасницею Помаранчевоi революцii, - вже з якимось iншим почуттям, що йде з найвiддаленiших глибин його душi, розповiдае Олександр. - Я не байдужий до того, що дiеться в нашому суспiльствi. Зiткнувшись iз численними перепонами, якi чинили нашi можновладцi простому люду, став дивитися на свiт очима не лише шофера, бачити не лише дорожнi знаки:
Я не перебуваю нi в якiй полiтичнiй партii, але на полицях моеi душi вiдведене чiльне мiсце для всього кращого, що е у Народному Русi Украiни В'ячеслава Чорновола. А коли спалахнула Помаранчева революцiя, перебуваючи в скрутi, я продав металiстам деякi, такi потрiбнi для моiх машин частини, купив бензину, змонтував добрячий держак, знайшов чималий шмат помаранчевоi тканини i, розписавши його словами "Так!" "Ющенко" i "Бориспiль", поiхав на Майдан. Якими б вулицями столицi я не iздив - центральними чи околицями - мене особливо вiтали сигналами клаксонiв водii iнших машин, люди пiднiмали догори два пальцi, вигукуючи: "Победа!" Це добрий знак, це перемога!
Коли вiдзначали дату визволення Киева вiд нiмцiв, як на мене, найактуальнiшим було гасло: "Ми перемогли фашизм - переможемо й кучмiзм!" Коли далi не було можливостi проiхати, я ставив машину на узбiччi i, взявши прапор до рук, уже пiшки прямував до Майдану. Бiля моеi "Победи" сфотографувалася незлiченна кiлькiсть людей. Машину знiмали працiвники телебачення. На етапi вiд Борисполя до Киева гордо проiхався в автоколонi, яка здiйснювала автопробiг областями Украiни на пiдтримку Вiктора Ющенка. А найрадiснiшими i водночас найсумнiшими для мене були останнi днi Помаранчевоi революцii, коли було оголошено про ii "победу" - перемогу. На моему прапорi залишили своi автографи сотнi людей iз усiх кiнцiв Украiни. Хотiв би, щоб цей стяг у майбутньому став експонатом Бориспiльського iсторичного музею.
Моя душа, мое серце складаеться з двох половин: одна - це моя робота, захоплення, моя "Победа", а друга - та, що кличе до боротьби за чеснiсть i справедливiсть у суспiльствi, любовi до рiдного мiста й Украiни. Я за те, щоб у мiстi вiдбувся референдум i було змiнено владу. Так, як ми жили й живемо у Борисполi, далi жити не можна.