Влад БРОВКО

Всеукраiнське товариство "Просвiта" iм. Т.Г. Шевченка провело у м. Бориспiль святковий вечiр, присвячений 190-iй рiчницi вiд дня народження Великого украiнського поета Тараса Григоровича Шевченка.
Того теплого весняного вечора слово Великого Кобзаря мало лунати iз вуст народних артистiв Украiни, лауреатiв Шевченкiвськоi премii Дмитра Гнатюка та Анатолiя Паламаренка. Так воно i сталося, але передували всьому цьому слова органiзатора свята: "Двiчi на день лунали оголошення по радiо, вже тиждень по мiсту висять афiшi, а я сьогоднi стою на цiй сценi i дивлюся у майже порожню залу... Соромно за Бориспiль!"
Дiйсно, невеличка концертна зала, що знаходиться у закапелку гуртожитку на Беживцi, не була заповнена й на третину. Такого сорому не витримали навiть небеса - i пiшов шалений дощ. Тарасовi сльози протiкали навiть крiзь дах, i часом падали комусь на голови.
А я дивлюся, поглядаю -
Смiюся сльозима,
Дивлюся, смiюся, дрiбнi утираю, - писав Т.Г. Шевченко.
Потрiбно вiддати належне артистам, якi з таким запалом i щирiстю читали вiршi та виконували народнi пiснi, що здавалося не витримае апаратура. Iз вуст митцiв лунали уривки iз поеми "Сон", безсмертний вiрш "Думи моi, думи..." Шевченка, автобiографiчнi уривки iз творiв Остапа Вишнi та Василя Стефаника. Вечiр був настiльки чудовим, що не хотiлося навiть дивитися у напiвпорожню залу, щоб не засмучуватись.
Ця подiя - це ще один шанс переглянути наше ставлення до украiнськоi культури, до ii корiння, до ii героiв. Хто б мiг подумати: творчiсть Т.Г. Шевченка вивчають у школi з 1 класу, його портрет прикрашае шкiльнi кабiнети, його книги лежать у кожнiй шкiльнiй бiблiотецi, його вiршi знае кожен школяр, а на вечорi, присвяченому його пам'ятi, не було жодного учня. А, може, про Шевченка дiйсно забули?! На вiдзначення рiчницi комсомолу до головноi зали мерii примусово зiгнали учнiв усiх бориспiльських шкiл, а чи не повчальнiше iм було б почути слово Великого Кобзаря? Про це не подумав нiхто...
I мене в сiм'i великiй,
В сiм'i, вольнiй, новiй,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом, - просив Т.Г. Шевченко у "Заповiтi".
Нещодавно у залi засiдань мiськвиконкому на державному рiвнi вiдзначали ювiлей одного мiсцевого автора кiлькох вiршованих збiрок. Людей зiбрали ледь не повну залу. Були присутнi найвищi керiвники мiста i району.
Подив i обурення викликае байдужiсть керiвникiв освiти, директорiв шкiл, учителiв, якi закликають любити, шанувати, вивчати творчiсть Великого Кобзаря, а коли (далеко не кожного дня таке бувае) завiтали до Борисполя видатнi митцi, Народнi артисти Украiни, то мiське керiвництво i педагогiчний "актив" повелися, м'яко кажучи, пасивно i байдуже.
I хто ми пiсля цього? Та ж чи не "... славних прадiдiв великих правнуки поганi?"